Інформація для батьків

ІГРИ ТА ВПРАВИ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗВИТОК УВАГИ

ІГРИ ТА ВПРАВИ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗВИТОК УВАГИ
(для дошкільників та  дітей молодшого шкільного віку)

 Виклади фігури за поданим зразком.

Дитині подається зразок з 3-4 геометричних фігур, намальований на окремому аркуші, вона має викласти так само, спираючись на зразок.

 Ускладнювати шляхом  збільшення кількості фігур,  варіацією частоти повторів фігур. Можливо запропонувати вставити пропущену фігуру.

“Будь уважний!”(Зоопарк)

Мета: стимулювання уваги, розвиток швидкості реакції.

Можна виконувати у вигляді фізичної розминки під музику. Дитина має виконувати рухи відповідно до команди дорослого: «зайчики» – стрибати; «конячки» – бити «копитом об підлогу»; «раки» – задкувати; «птахи» – бігати, розкинувши руки; «лелеки» – стояти на одній нозі.

“Чотири стихії”

Мета: розвиток уваги, координації слухового і рухового аналізаторів.

Граємо разом із дитиною: виконуємо рухи відповідно до слів: «земля» – руки вниз, «вода» – витягнути руки вперед, «повітря» – підняти руки нагору, «вогонь» – зробити обертання руками в зап'ясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється, той програв.

 «Слухай оплески».

Мета: тренування уваги і контроль рухової активності.

Можна виконувати усією сім’єю: йдемо по колу чи пересуваємося по кімнаті у вільному напрямку. Ведучим може бути будь хто. Коли ведучий плескає в долоні один раз, всі повинні зупинитися і прийняти позу «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) чи яку-небудь іншу позу. Якщо ведучий плескає два рази, то  приймаємо позу «жаби» (присісти, п’яти разом, носки і коліна в сторони, руки між ступнями ніг на підлозі). На три оплески граючі відновляють ходіння.

ВПРАВИ ТА ЗАВДАННЯ НА РОЗВИТОК РІЗНИХ ВИДІВ ПАМ’ЯТІ

«Ти за мною повторюй і порядок не змінюй».

 Дітям пропонується повторювати слова, числа, фігури в тому ж порядку, що їх називає ведучий. Згодом кількість слів в цій вправі збільшується. Можна додавати рухи.

Бажано використовувати назви тварин (диких та домашніх), різні види транспорту, меблі, геометричні фігури, кольори та інш.

«Фотоапарат детектива».

Мета: розвивати короткочасну пам'ять.

Дитині  пропонується уявити себе фотоапаратом, який може сфотографувати все: якусь річ, подію, предмет тощо. Наприклад, потрібно сфотографувати шафу або книжкову полицю і запам’ятати все, що там лежить. « Фотографувати» можна протягом 1 хвилини. Потім дитина відвертається і по пам'яті називає все, що їй вдалося запам’ятати.

«Додай та запам’ятай».

Мета: розвиток слухової пам'яті. У цій грі можуть брати участь кілька чоловік. Розпочинаючи гру, говоримо: «Я поклала у пакет банан». Дитина повторює  та додає щось своє: « Я поклав у пакет банан і яблуко», наступний учасник гри повторює готову фразу і додає щось своє. І так далі. Можна використовувати інший варіант.  Наприклад, « У зоопарку живе слон».  А дитина: « У зоопарку живе слон і зебра», а наступний - « У зоопарку живе слон, зебра та лев» тощо.

Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку

Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку шляхом комплексної спортивно-ігрової організації занять з фізичної культури Москаленко А., Дорофєєва Т. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди Анотація. В даній статті представлені результати педагогічного дослідження щодо підвищення рівня фізичної підготовки школярів 6-7 років засобами спортивно-ігрової спрямованості. З’ясовано стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці фізичного виховання, та експериментально перевірено ефективність запропонованої програми комплексної ігрової організації фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку. Ключові слова: фізична підготовленість, молодші школярі, вправи ігрової спрямованості, засоби спортивно-ігрової спрямованості. Вступ. У системі фізичного виховання дітей шкільного віку особливе місце посідає фізична підготовка. Значну увагу в дослідженнях різних авторів приділено змісту і структурі фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку, її спрямованості та організації (Дубогай, 1991; Качашкин, 1983; Куц, 1993; Петровська, 1989 та інші). Багато авторів стверджує, що у фізичній підготовці дітей на сучасному етапі не враховуються нові наукові положення, а розроблена і рекомендована для впровадження в практику система оцінки розвитку фізичних здібностей не сприяє їх корекції та реалізації виховних і оздоровчих завдань у процесі занять фізичною культурою. Проте питання, пов’язані з комплексним вихованням фізичних здібностей, які є основою підвищення рівня фізичного та психологічного здоров’я дітей молодшого шкільного віку, не знайшли свого наукового обґрунтування, що значною мірою гальмує підвищення ефективності фізичного виховання молодших школярів. Отже, актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, потребою спрямувати фізичне виховання молоді на досягнення оздоровчих цілей, а з іншого – недосконалістю методики комплексного розвитку фізичних здібностей, який є передумовою міцного здоров’я дітей молодшого шкільного віку. Мета дослідження – розробити програму щодо підвищення рівня фізичної підготовки школярів 6–7 років засобами спортивно-ігрової спрямованості. Методи дослідження. У проведених дослідженнях були використані такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення даних передової педагогічної практики; педагогічний експеримент; педагогічне тестування та педагогічне спостереження; методи математичної статистики. Результати дослідження їх обговорення. Метою педагогічного _____________________ ©Москаленко А., Дорофєєва Т. ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СПОРТИВНЫХ ИГР И ЕДИНОБОРСТВ В ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЯХ 2018 Том ІІ 49 експерименту було визначення ефективності розробленої нами методики виховання фізичних здібностей у школярів молодшого шкільного віку в процесі спортивно-ігрової форми фізичної підготовки. При розробці системи планування фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку були використані дані про динаміку вікового розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості і спритності (Сембрат, 2003). Для педагогічної практики фізичного виховання дітей необхідна чітка система впливу на розвиток конкретних фізичних здібностей. У проведених раніше дослідженнях (Вильчковский, 1989; Дубогай, 1991; Качашкин, 1983;Куц, 1993; Сембрат, 2003) при розробці планів фізичної підготовки дітей і підлітків використовували показники темпів розвитку фізичних здібностей. Загальний обсяг фізичного навантаження визначався у відповідності до вікових особливостей розвитку фізичних здібностей і планування на кожному навчальному уроці в узгодженості з планом фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку. Основою організації навчальних занять в експериментальних класах було проведення спортивних естафет, ігор між групами учнів усередині класу, що потребує розподілу їх на команди. В практиці фізичного виховання, як правило прийнято розподіляти клас на два – три відділення, у яких нараховувалось би не більше 6 – 8 учнів. Такий розподіл забезпечує, крім іншого, час для відпочинку між виконанням вправ, коли наступна вправа виконувалась через 1 – 1,5 хв. Практикою відзначено (Волков, 1998; Гужаловский, 1979; Кузнецова, 1975), що при розподілі учнів на команди можна використати декілька способів. У процесі експерименту було визначено, що найефективнішим способом розподілу на команди є розподіл за вибором капітанів з правом вчителя внести незначні корективи у залежності від рівня фізичної підготовленості членів команди, склад яких радикально не змінюється протягом навчального року. Нормування фізичних навантажень у процесі спортивно-ігрової форми фізичної підготовки здійснювалось нами в експериментальних класах таким чином: розподіл класу на визначену кількість команд, що дає можливість збільшити або зменшити кількість гравців, а відповідно – обсяг навантаження та інтервал відпочинку; збільшення чи зменшення дистанції при виконанні фізичних вправ або ж створення додаткових (ускладнених) умов для виконання вправ; збільшення чи зменшення висоти зорових орієнтирів-стимулів при виконанні передачі м’ячів, стрибків; збільшення чи зменшення кількості перепон у процесі виконання бігу і стрибків. Особливе значення в процесі спортивно-ігрової форми організації фізичної підготовки має система педагогічного впливу, яка забезпечує розвиток в учнів таких якостей, як дисциплінованість, колективізм, виховання волі й наполегливості при подоланні труднощів, що створюються в процесі проведення таких занять. Оскільки учні об’єднуються в команду, то мають спільну мету, відповідальність, виконують спільну діяльність, у якій допомога і підтримка ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СПОРТИВНЫХ ИГР И ЕДИНОБОРСТВ В ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЯХ 2018 Том ІІ 50 досягаються в процесі змагальної діяльності. Існує прямий зв’язок між ступенем вольових зусиль і нервово-м’язовими зусиллями, які проявляються при вихованні сили, швидкості, витривалості, гнучкості і спритності. І чим більше необхідно проявити даних здібностей, тим більше і повинно бути вольових зусиль. У процесі фізичної підготовки ігровим методом виховання вольових якостей учнів і послідовне формування їх компонентів досягалося за рахунок поступового ускладнення вправ, подолання труднощів і перепон при їх виникненні. При цьому необхідно відзначити, що такі компоненти волі, як рішучість, сміливість, витримка досить добре формуються в дітей у тому випадку, коли молодші школярі знаходяться в колективі ровесників, що дозволяє ефективно застосовувати методи колективної дії на окремих учнів в процесі змагань між відділеннями. При формуванні цих якостей у дітей конкретизувалася мета фізичної підготовки, застосовувалися різні засоби, форми і методи проведення занять, що підвищувало їх емоційну забарвленість, дотримувався принцип доступності на основі розробленої навчальної програми і використовувався ефект змагання між відділеннями. Розроблені педагогічні умови організації фізичної підготовки дітей 6–7 років, що враховують вікові закономірності розвитку організму, вимагають контролю і оцінки ефективності його педагогічної діяльності. Даний аспект педагогічного процесу є завершальним етапом в системі управління фізичною підготовкою дітей молодшого шкільного віку. Він передбачає застосування відповідних тестів. Водночас відомо (Ашмарин, 1973; Волков, 1980), що при розробці програми тестування необхідно, щоб тест мав високий ступінь інформативності, був доступним для дітей молодшого шкільного віку і давав можливість швидко оцінити стан розвитку фізичних якостей. Відмічено (Ареф'єв, & Єднак, 2001), що розроблені тести оцінки фізичної підготовки повинні відповідати регіону, в якому проживають діти. Ефективність розроблених педагогічних умов визначалася після проведення педагогічного експерименту, на основі даних педагогічного спостереження й оцінки рівня фізичної підготовленості дітей експериментальних і контрольних класів. У результаті проведених бесід було встановлено, що спортивно-ігрова форма фізичної підготовки позитивно впливає на емоційний стан дітей молодшого шкільного віку, стійкі взаємини між учнями однієї команди і що, ігрові вправи з предметами їм подобаються більше, ніж без предметів. У процесі відкритого педагогічного спостереження встановлено, що розроблені правила і вимоги в значній мірі підвищують дисциплінованість, замінюють керівний акт емоційним станом, а наступні подолання труднощів при виконанні ігрових вправ сприяють підвищенню рівня вольових якостей (сміливості, рішучості, витримки).

Розвивальні ігри та вправи для дітей з затримкою психічного розвитку.

Розвивальні ігри та вправи для дітей з затримкою психічного розвитку.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини. Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.

• Гра «Закрий!»

Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.
Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід: Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.

• Гра «Де звучить?»

Мета: розвиток зорової і слухової уваги, навичок орієнтування у просторі.
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід: Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.

• Гра «Хто як говорить?»

Мета: спонукати дитину повторювати звуконаслідувальні слова.
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід: Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.

• Гра «Прищепки»

Мета: корекція дрібної моторики пальців.
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід: Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.).  Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.

• Гра «Оплески»

Мета: розвиток фонематичного сприйняття.
Хід: Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;

Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.

Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.

• Гра «Збери фігуру»

Мета: Удосконалити вміння розташовувати предмети в спадаючому за величиною порядку; правильно називати деталі за величиною (великий, менший, найменший).
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід:   Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.

• Гра «Подарунок ляльці»

Мета: закріпити поняття про колір.
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».

8. Гра «Весела пташка»
Мета: закріпити знання про розташування предметів в просторі; розуміння та вживання простих прийменників в, на, під, за.
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.

9. Виконання простих побутових інструкцій
Мета: формувати здатність дитини розуміти часто використовувані в побуті слова, виконувати прості словесні інструкції.
Хід:

Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:

- поцілувати маму;
- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?

10. Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Мета: орієнтування в просторі відносно себе.
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).

Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання дітей

Основою всебічного розвитку дитини в перші роки життя є фізичне виховання, яке являє собою виховно-освітній процес, що характеризується усіма властивими педагогічному процесу ознаками: провідною роллю вихователя, спрямованістю діяльності вихователя на реалізацію завдань фізичного виховання, побудова системи занять відповідно до дидактичних принципів. Організовані фізкультурні заняття (у яслах, дитячих садах та сім'ї), а також вільна рухова діяльність, коли дитина під час прогулянок грає, стрибає, бігає і т.п., поліпшують діяльність серцево-судинної, дихальної та нервової систем, зміцнюють опорно-руховий апарат, покращують обмін речовин. Вони підвищують стійкість дитини до захворювань, мобілізують захисні сили організму. Через рухову діяльність дитина пізнає світ, розвиваються її  психічні процеси, воля, самостійність. Чим більшою кількістю різноманітних рухів опанує дитина, тим ширші можливості для розвитку відчуття, сприйняття та інших психічних процесів, тим повноцінніше здійснюється її розвиток. Тому, якщо даний період буде упущений в плані грамотного фізичного виховання, то надалі надолужити прогалини, усунути допущені помилки буде надзвичайно важко. Ходьба Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона належить до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини. Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне одиночне або подвійне опорне положення, тобто доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та довжини кроків. Середній темп ходьби дорослої людини близько 120 кроків за хвилину, а довжина кроку дорівнює 70-90 см. Темп ходьби дошкільника перебуває у межах 148-172 кроків за хвилину, довжина кроку дорівнює 42-63 см (діти від 3 до 6 років). Систематичне щоденне тренування дитини у ходьбі рано формує стійку навичку в цьому виді основних рухів. На початку дошкільного віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У наступних вікових групах відбувається удосконалення цього важливого руху. Наприкінці дошкільного віку у кожної дитини повинна бути сформована автоматизована навичка у ходьбі. Ходьба дітей середньої групи стає більш впевнена та чітка. Значно зменшуються бічні розгойдування під час ходьби, покращується координація рухів рук та ніг, діти краще орієнтуються при пересуванні в колоні по одному та під час рухливих ігор (ходьба врозтіч). У них трохи змінюється ставлення ноги під час ходьби, більшість дошкільнят п’ятого року життя ставлять ногу з п’яти, а не на всю стопу, як це роблять молодші діти. Однак у частини дітей цієї групи спостерігаються порушення ритму ходьби (все це чітко фіксується при вимірюванні довжини кроків), мах прямими руками з обмеженою амплітудою, недостатнє відштовхування носком від землі наприкінці кроку. У цій віковій групі значно зменшується кількість дітей, які виконують ходьбу з поганою координацією. Помилки під час ходьби мають місце у 30-31% хлопчиків та дівчаток.  Під час ходьби у дітей п’ятого року життя звертається увага на природне положення тулуба: спина рівна, підборіддя трохи піднято, живіт підтягнуто; рухи рук енергійні, ноги випростовуються під час відштовхування до відказу. При цьому корисна ходьба з гімнастичною палицею на плечах, лопатках, за спиною та перед грудьми, а також з фіксованим положенням рук (на поясі, за головою, в сторони). Дані вправи дають змогу відчути дитині правильне положення тулуба та голови під час ходьби. Дітям середньої групи рекомендують ходьбу із зміною темпу та напрямку (за вказівкою вихователя), з пересуванням через предмети (кубики, м’ячі), поставлені на підлогу на відстані 35-40 см та ін. Головна вимога з боку вихователя у формуванні в дітей цієї навички — навчити їх виконувати ходьбу впевнено, легко, з правильною координацією роботи рук та ніг. Біг Біг має ряд загальних структурних рис з ходьбою – циклічність рухів, послідовність їх, перехресну координацію рухів ніг та рук. Однак найхарактернішою ознакою бігу, яка відрізняє його від ходьби, є фаза «польоту» – безопорне положення тіла після відштовхування ногою від землі. У цьому русі тривалість безопорних та опорних фаз майже однакова. Якщо порівняти з ходьбою, то біг – це більш інтенсивний рух. Робота рук під час бігу також має відмінності від ходьби. Руки дитини зігнуті в ліктях, і мах ними більш енергійний. Біг значно більше навантажує м’язовий апарат, і особливо дихальну та серцево-судинну системи. Техніка бігу в різному темпі також має свої відмінності. При збільшенні швидкості бігу кут відштовхування стає більш гострим, приземлення здійснюється під кутом, близьким до прямого, збільшуються амплітуда та швидкість рухів ніг та рук. Швидкість бігу, як і ходьби, залежить від довжини та частоти кроків. У середній групі якість виконання цього виду рухів значно покращується. У більшості дошкільнят п’ятого року життя спостерігаються хороша координація роботи рук та ніг під час бігу, ритмічність бігових кроків, орієнтування у просторі, що дає можливість широко застосовувати біг у різноманітних рухливих іграх. Виконують біг без помилок 42% хлопчиків та 43% дівчаток. Однак у цій віковій групі не всі елементи техніки бігу виконуються чітко і впевнено. У деяких з них рухи рук неактивні, тулуб занадто нахилено вперед, голову опущено. Внаслідок недостатньо розвинених м’язів ніг відштовхування несильне, політ незначний, бігові кроки часті та неширокі. У середній групі основним завданням є навчити дітей під час бігу ставити ногу на землю з носка. При цьому дитина повинна тримати тулуб рівно, з невеликим нахилом вперед; стегно махової ноги активно рухається вперед-угору; руки зігнуті у ліктях, виконують енергійні рухи залежно від роботи ніг, стопи ставляться паралельно. Оволодіти навичкою правильного бігу допомагають різноманітні підготовчі вправи: біг з високим підніманням стегна, як конячка; біг з переступанням через предмети (кубики, м’ячі, шишки тощо); біг по «купинках» (кружечки, накреслені на землі на відстані 70-80 см один від одного) та ін. У цій групі діти повинні вміти бігати врозтіч і одне за одним (у колоні по одному і парами), бігати по колу, виконувати повороти та ін. Важливо також розвивати вміння оперативно реагувати на сигнал вихователя як рухом, так і гальмуванням (швидко починати і закінчувати біг, робити раптові зупинки). Майже всі вправи у бігу доцільно під час ранкової гімнастики та занять (у фізкультурному залі) виконувати з музичним супроводом, що розвиває ритмічність цього руху. Стрибки Вправи із стрибків позитивно впливають на організм дитини: зміцнюють м’язи і зв’язки нижніх кінцівок, удосконалюють координацію рухів, сприяють розвитку спритності і вихованню сміливості. Однак потрібно пам’ятати, що невміле застосування стрибків (непідготовленість місця приземлення, недотримання програмних вимог щодо висоти стрибка і т.д.) може призвести до виникнення у дітей плоскостопості та травм. Стрибки належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються. Стрибок складається з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну: підготовчої (приймання вихідного положення або розбіг), основної (відштовхування), фази польоту та заключної (приземлення). Виконання стрибка вимагає узгодженої роботи багатьох м’язів, складної координації рухів, що можливе лише при певному рівні розвитку рухового аналізатора і підготовленості опорно-рухового апарата дитини. Тому, виходячи з анатомо-фізіологічних можливостей дошкільників, тільки в певній віковій групі їх навчають того або іншого виду стрибків. Стрибок у довжину з місця. Техніка стрибка у довжину з місця майже не відрізняється у дітей різних вікових груп. Вихі¬дне положення перед стрибком – «старт плавця» (ноги на¬півзігнуті, тулуб нахилений вперед, руки відведені у сторони — назад). Відштовхування виконується обома ногами, одночасно руками роблять мах вперед-вгору. В польоті ноги згинаються в колінах і виносяться вперед. Під час приземлення дитина при¬сідає й ставить руки вперед – у сторони, забезпечуючи тим самим м’яке й стійке приземлення. Дітям середньої групи цей рух вже відомий, тому перед вихо¬вателем стоїть завдання досягти більш високої якості в його виконанні. У дошкільнят п’ятого року життя спостерігаються такі характерні помилки: неправильне вихідне положення – діти погано згинають ноги, низько опускають голову; не одночасно відштовхуються обома ногами, роблять слабкий мах руками під час відштовхування, жорстко і неспокійно приземляються. Вихователь повинен вказувати на всі ці помилки в процесі вдосконалення стрибка у довжину з місця на заняттях та прогулянках. У цій групі діти стрибають через «струмок», ширина якого збільшується до 70-80 см. Окремі елементи стрибка вдосконалюються в ході цілісного виконання руху, без виділення їх з усієї системи. Виконання стрибка у довжину з місця без помилок у цій групі значно зростає порівняно з молодшими дітьми – у хлопчиків – 78% , у дівчаток – 76% . Стрибок у глибину (з невисоких предметів). Вчити стрибати у глибину краще тоді, коли діти вже вміють стрибати в довжину з місця, бо нові навички завжди ґрунтуються на попередньому руховому досвіді. Стрибок у глибину має таку саму структуру побудови руху, як і стрибок у довжину з місця. Відмінність лише в характері відштовхування та в ступені навантаження на опорно-руховий апарат дитини під час приземлення.  У середній групі формування і вдосконалення навички стрибка у глибину відбувається в такій послідовності: стрибок з гімнастичної лави або куба (висотою 20-30 см); стрибок в обумовлене місце – на «стежку» або на аркуш паперу 20×30 см, стрибок з правильним виконанням усіх його елементів. Стійкість приземлення значною мірою залежить від відштовхування. Якщо дитина відштовхнулася тільки вперед, а не вперед-вгору, то в момент приземлення вона втратить рівновагу (переступає ногами або падає вперед на руки). Тому для вдосконалення відштовхування дошкільнятам дають конкретне завдання: відштовхнутися сильно вгору так, щоб «руками постаратися дістати стелю». Місце приземлення обмежують квадратом, викладеним з шнура або стрічок (40×40 см). Стрибок у довжину з розбігу. Цей стрибок – один з найскладніших видів рухів у дошкільників. Основна мета початкового етапу формування навички цього стрибка – навчити відштовхуватися однією ногою і стійко приземлитися на обидві ноги. Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівноприскорений, останній крок перед відштовхуванням виконується однією ногою, руки при цьому роблять махи вперед-вгору; у фазі польоту ноги згинаються в колінах і перед приземленням виносяться вперед – у сторони. Деякі вихователі вимагають у цьому стрибку приземлятися тільки на носки, що неправильно, бо в такому разі діти швидко опускають ноги і фаза польоту зменшується. Формування навички у стрибках в довжину з розбігу відбувається в такій послідовності: стрибки з одного-двох-чотирьох шести кроків; удосконалення відштовхування однією і приземлення на обидві ноги, енергійний мах руками в момент відштовхування, польоту (зігнувши ноги) та стійкого приземлення. Потім, коли діти навчаться правильно відштовхуватися й приземлятися із скороченого розбігу (6 кроків), у них удосконалюються окремі елементи стрибка в ході навчання руху в цілому з повного розбігу – з 10 м. Основні помилки у дітей цієї групи на початковому етапі стрибка в довжину з розбігу: невміння поєднувати розбіг з відштовхуванням, швидко підтягувати ногу, якою відштовхуються, до махової, нестійкість приземлення.  Першу помилку легко виправляти, якщо стрибки виконувати спочатку із середньою швидкістю; висока швидкість розбігу при не досить міцній навичці порушує координацію руху й правильне відштовхування. Деякі вихователі вимагають у цьому стрибку приземлятися тільки на носки, що неправильно, бо в такому разі діти швидко опускають ноги і фаза польоту зменшується.  Рухливі ігри – важливий засіб виховання дітей дошкільного віку. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну. Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються різноманітні вміння і навички основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості як швидкість, спритність, витривалість. Також цінність рухливої гри полягає у тому, що вона викликає позитивні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника. Значний вплив мають рухливі ігри на виховання морально-вольових якостей, на розумовий розвиток дитини, допомагають збагатити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, розширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії тварин, птахів, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин. Рухлива гра – це усвідомлена, емоційна діяльність дітей, спрямована на досягнення умовної ігрової мети. Вона має свою структуру: •    ігровий задум або мета гри; •    ролі; •    ігрові дії; •    сюжет; •    правила гри. Рухливі ігри за ступенем фізичного навантаження бувають великої, середньої і малої рухливості, за характером ігрових дій, - сюжетні та несюжетні, з простими та складними правилами. Під час вибору рухливих ігор потрібно враховувати певні вимоги: 1) Ігри добираються відповідно педагогічних завдань. Варто чітко визначити, які вміння і навички у цій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується. 2) Під час вибору рухливої гри враховується її місце у режимі дня (на ранковій, денній та вечірній прогулянках). 3) Враховується місце проведення та пора року. 4) Також потрібно зважати на рухову підготовленість дітей, їх інтереси та уподобання. Зміст гри має бути доступний дітям, нагадувати цікаві явища навколишнього життя. Крім цього, рухи, які діти виконують у грі, мають бути добре засвоєні. Під час вибору гри для самостійно-рухової діяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать, уподобання. Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови їх проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій. Дитині цікавіше виконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.     Рухливі гри ускладнюються з метою:  - забезпечити стійкий інтерес до гри; -  вдосконалити рухові вміння і навички; -  вирішити різноманітні розвивальні та виховні завдання. Ускладнити рухову гру можна: 1)      змінивши форму організації гри; 2)      ускладнивши рухові завдання; 3)      змінивши форму руху; 4)      збільшивши кількість основних ролей; 5)      ввівши нові ролі; 6)     ввівши додаткові основні рухи; 7)     Ввівши додаткові правила і т.д.     Рухливі ігри є найкращим засобом для розвитку у дітей самостійності та організованості, кмітливості та творчості. Тому вихователю слід активно залучати дітей, особливо старшого віку, до змін варіантів проведення ігор.      Ігровою діяльністю дітей керує вихователь. Для того, щоб гра служила емоційним засобом фізичного виховання дітей, вихователь має проводити її з радістю і залюбки. Для того, щоб зібрати дітей на гру, можна використати: v    умовний сигнал; v    цікаву та яскраву іграшку; v    закличку; v    вірші, загадки; v    сюрпризний момент.     Потім потрібно познайомити дітей з сюжетом та ходом гри, правилами, показати певні рухові дії. Наступний етап – це розподіл ролей між гравцями. У кожній віковій групі він має свої особливості.          У молодших групах вихователь спочатку сам виконує роль ведучого, а в ІІ півріччі ІІ молодшої групи призначає дітей на цю роль. Наприкінці середньої групи та у старшому дошкільному віці  на роль ведучого діти вже можуть обирати самостійно. Для цього у пригоді їм стають лічилки, жеребкування, розрахунок на «один», «два» і т.д.      Вихователь стежить за виконанням дітьми правил гри, за якістю виконаних рухових дій. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Хід рухливої гри слід спрямовувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей. Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед, слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, допомагав, був доброзичливим. Проте не слід вдаватися до зайвої критики дітей за те, що вони були повільними і тому їх піймали. Найголовніше – це викликати у дитини бажання наступного разу досягти кращих результатів. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Ось чому вихователь обов’язково сам регулює фізичне навантаження. Активна рухова діяльність має становити 2/3 всього часу і 1/3 витрачається на пояснення, навчання, виправлення помилок. Великою мірою гра сприяє розвитку індивідуальних здібностей дитини, допомагає позбутися деяких фізичних вад та психологічних комплексів. Це особливо помітно при порівнянні дітей, які беруть участь у змаганнях, з тими, хто позбавлений такої можливості, або ж ухиляється від них з власної ініціативи.     Як стверджують одноголосно видатні педагоги всіх часів і народів, дитинство без гри – неповноцінне. Саме тому в наших дошкільних навчальних закладах дедалі більше уваги приділяється фізичному вихованню дітей, рухливим іграм в приміщенні та на свіжому повітрі. Адже дитина повинна зростати не лише розумово довершеною, а й фізично розвиненою, з користю як для себе, так і для всього суспільства. Рухливі ігри використовуються в заключній частині заняття з фізкультури. Підбирають ігри знайомі дітям, які були вивчені вихователями на прогулянці та в повсякденному житті, з метою забезпечити поступовий перехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та іграми в основній частині, до відносно спокійного стану. Структура 1.Спокійні ігри (епізодично) з нескладними рухами та правилами (наприклад, «Знайди і промовчи», «Вгадай, хто підходив», «Хто пішов?», «Знайди, де заховано» тощо) 2.Ходьба в повільному темпі, іноді з різними завданнями (наприклад, «пройти тихенько, як «мишка»; рухати руками, як «пташка» тощо) 3.В середній та старшій групах у кінці заняття вихователь підбиває підсумки заняття, робить короткі зауваження про виконання поставлених завдань, про те, як діти поводилися. Види занять з фізичної культури в ДНЗ: ігрового характеру (складаються з 3-4 рухливих ігор спортивного характеру в такій послідовності: середньої – великої – малої рухливості) змішані (включають фізичні вправи в основних рухах та рухливі ігри) сюжетні (проводяться у вигляді рухової розповіді)

ЗАВДАННЯ ВІД ЛОГОПЕДА НА ЧАС КАРАНТИНУ

Свистячі звуки. Звук [с]

Звук  С – артикуляція  звука  С:

-      губи  розтягнуті  в  посмішці

-      зуби – «парканчик»  зі  щілинкою

-      кінчик  язика  за  нижніми  зубами

-      повітряний  потік  холодний, вузький,  спрямований  вниз,  довгий.

Підготовчі вправи

І. Для язика

1. «Млинець». Щоб язик став широким, треба поплескати його губами (5 разів), вимовляючи: «пя-пя-пя» (покарати «неслухняний язик»), зубами «тя-тя-тя»,  а потім потримати широкий язик у стані спокою, відкривши рот (на рахунок до 10).

2. «Лопатка» – широкий розслаблений язик покласти на нижню губу (на рахунок до 10).

3. «Трубочка» – висунути широкий язик, його край загнути догори, утримувати язик (на рахунок до 10).

4. Почергово ховати широкий язик за нижні чи верхні зуби.

ІІ. Для губ.

1. «Покажемо свої зубки» (до 10 разів).
2. Чергування: «Посмішка» – «Чашечка» (губами).
3. Змикання і розмикання губ.
4. Усміхнутися, трішки відкрити рот, покласти широкий кінчик язика на нижню губу і здувати ватку зі столу, наче довго вимовляючи звук [ф].

Завдання  № 1

                1.   Автоматизація  в  складі  СА:

                 са-са, са-са, са-са,

                 са-са-са, са-са-са, са-са-са,

                са-са, са-са-са, са-са, са-са-са.

                2.  Введення  складу  СА  в  слова:

                 са-са-са – сад-сад-сад

                 са-са-са – сани-сани-сани

                 са-са-са – сало-сало-сало

               3.  Введення  складу  СА в речення:

                У  Сані  сад.  Саня  іде  в  сад.  Саня  садила  салат.

Завдання  № 2

1. Відтворення  складових  рядів,  ряду  слів:

          са-со-су-си               сом-сум-сам-син

          со-су-си-са               сад-сир-суп-суд

          су-са-си-со              

         2. Автоматизація  в  складах  та  словах:

          са-са-са – сад, сало,  салат,  салют,  сани

          со-со-со – сом,  сосна,  сорока,  солома,  соловей

          су-су-су – суд,  сум,  сумка,  судно,  суша

         си-си-си – син, сир, сивий, синій, силач, сигнал

         3. Повтори  речення:

         У  Сані  сом. У  сома  вуса.

         4. Скоромовка:

          В  ямі  не  спиться  вусатому  сому.

          Сому  вусатому  сумно  самому.

Завдання  № 3

1.  Звук  С - автоматизація  у  відкритих  складах  та  в  середині  слів:

        са-са-са – коса,  роса,  краса,  досада

        со-со-со – кусок,   сосна,  висота

         су-су-су – посуд,  ласун,  косуля

         си-си-си – коси,  посилка, гуси

         2. Виразно  промовити  речення:

          са-са-са – у  Соні коса

          су-су-су – заплели  косу

          си-си-си – ось  стрічка  для  коси 

         3. Ігри  на  розвиток  пам’яті  та  уваги:  «Що  зайве?»

          снігур – синиця – собака – соловей

          виделка – ложка – стіл – чашка

          стіл – ліжко – тарілка – шафа 

          4. Гра  «Порахуй  до  5»:

          Одна  сова,  дві  сови…

          5. Розвиток  дрібної моторики –обвести  за трафаретом та  заштрихувати  геометричні  фігури.

«ЯК ФОРМУВАТИ У ДІТЕЙ ЗНАННЯ ПРО НАВКОЛИШНІЙ СВІТ»ЯКЩО У ВАС ОСОБЛИВА ДИТИНА

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Важливим складником інтелектуального розвитку дитини є її загальна обізнаність про навколишній світ — знання, відповідно до віку, про деякі соціальні явища, живу й неживу при­роду. У дітей із затримкою психічного розвитку ці знання обмежені. Нерідко дитина, яка має йти до 1-го класу, слабо розрізняє свої прізвище й ім’я, не знає черговості пір року, найпоширеніших пташок, тварин і рослин.

Це зумовлено особливістю розвитку пізнавальної сфери дитини із затримкою психічного розвитку. Недосконале сприймання, знижена пізнавальна активність призводять до того, що малюк багато чого не помічає навколо себе. Якщо ж предмет не виділяється, то не виникає і потреби називати його, а, отже, словниковий запас дитини не поповнюється. Закономірно, що збіднене уявлення про навколишній світ неминуче гальмує розвиток мовлення.

Початком засвоєння знань про навколишній світ є формування образів та уявлень про конкретні предмети і явища та їх мовленнєве позначення. Це відбувається під час безпосереднього сприймання предмета дитиною. Наприклад, погладжуючи рукою м’яку пухнасту шерстку кішки, малюк чує словесні позначення від дорослого: «м’яка пухнаста шерстка», «білі лапки й грудка». Безпосереднє відчуття м’якості, зорове сприймання забарвлення й мовленнєве їх позначення допомагає дитині зрозуміти і засвоїти ці образи. Отже, предмети, які сприймаються, повинні позначатися словом, але слово завжди має бути підкріплене чуттєвим досвідом.

Формуючи у малюка знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домагатися тісного зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Збагачення дитини уявленнями про навколишній світ починається з побуту. Будь-яка робота по господарству дорослого є чудовою нагодою для навчання малюка. Наприклад, ви готуєте на кухні обід. Попросіть дитину допомогти Вам.

Розкажіть малюку, які страви будете готувати. «Спочатку, ми зваримо борщ і компот, приготуємо салат, насмажимо котлет. Ти допоможеш мені помити овочі й фрукти». Покажіть і назвіть овочі, які берете для приготування борщу. Потім, запитайте дитину: «Які ми взяли овочі, щоб зварити борщ?», «Як одним словом можна назвати: буряк, моркву, цибулю, картоплю?». Розповідаєте, як готують салат: «Ось ти помив овочі для салату, тепер я поріжу помідори, огірки, перець, цибулю. Яким одним словом їх можна назвати? Тепер ти овочі посоли, полий олією і перемішай». «Давай приготуємо компот. Які фрукти ми покладемо в компот?» Показуєте й допомагаєте дитині їх назвати, потім перепитуєте: «Як разом називаються яблуко, груша, слива?». Нагодою для розвитку малюка може стати прибирання дорослим шафи для посуду, прання та прасування білизни, якась «чоловіча» робота, наприклад, ремонт праски чи електричного дзвінка.

Спостерігаючи й беручи участь у праці батьків, дитина на власному чуттєвому досвіді засвоює цілу низку предметів навколишнього оточення та їх назви, дізнається про їх призначення, засвоює елементарні поняття.

     Пам’ятка батькам!

• Для закріплення результатів логопедичної роботи, ваші діти потребують постійних логопедичних занять.
• Час занять (15 – 20 хв) повинно бути закріплено в режимі дня. Постійний час занять дисциплінує дитину, допомагає усвоєню навчального матеріалу.
• Необхідно визначити, хто саме з дорослого оточення дитини буде з нею займатися по завданням логопеда; необхідно виробляти єдині вимоги, які будуть призначатися дитині.
• При отриманні завдання уважно ознайомтесь з його змістом, переконайтесь в тому, що воно вам зрозуміле. У випадках нерозуміння завдання проконсультуйтесь з логопедом.
• Підберіть наглядовий або ігровий матеріал, який вам знадобиться для заняття. Подумайте, який матеріал ви можете виготовити спільно з дитиною.
• Будьте терплячі з дитиною, уважні до нього під час заняття. Ви повинні бути доброзичливі, але достатньо вимогливі. Не забувайте відмічати успіхи дітей, хвалити їх за досягнені результати.

Організація логопедичних занять.

1. Заняття повинні бути регулярними, носити цікавий ніяк не примусовий характер, не перетворювати у додаткові навчальні години.
2. Заняття можуть проводитися під час прогулянок, поїздок, але деякі види занять потребують обов’язкової спокійної ділової обстановки.
3. Необхідно привчати дитину до самостійного виконання завдань. Не слід поспішати, показуючи, як як потрібно виконувати завданя, якщо дитина засмучена невдачею. Допомога дитині повина носити своєчасний і розумний характер.
4. Заняття повинні бути не довгочасні не визивати втомлення. Слід повідомляти дитину про те, які завдання вона буде виконувати завтра.
5. Необхідно підтримувати у дитини бажання займатися, стимулювати її до подальшої роботи, хвалити за успіхи, вчити переборювати труднощі.

Бажаємо Вам успіхів в заняттях, радості в спілкуванні !

Любі тата і мами, пригадайте слова, які ви вимовляєте частіше, коли син або донька повертаються з школи. Ми спробуємо відгадати: «Що ти сьогодні їв?»

А ви спробуйте інакше. Зустрівши малюка і прямуючи додому, запитайте його: «Що сьогодні в школі  було цікавого? Що тобі сподобалося, а що засмутило, здивувало, спантеличило, розсмішило або вразило?» І тоді побачите, який неосяжний, внутрішній світ, незвіданий пласт життя власної дитини ви виявите. Як тремтливо і довірливо розкривається перед вами її серце. Це того варте, повірте.

Ваші діти завжди намагатимуться принести вам радість, якщо вони будуть впевнені: їхні справи хвилюють вас та змушують тривожитися і переживати.

Завжди знайдіть привід похвалити дитину. Давайте змогу відчути задоволення від навчання, захоплення від відчуття успіху, навіть найменшого, а значить, інтерес до знань і бажання вчитися.

Отже, допомога дошкільнику складається з кількох речей:

• Безпосередньої присутності поруч із ними батьків;

• Зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• Постійного контролю за діяльністю дитини.

Як ми звертаємося до дітей?

Психологи зробили висновок, що є слова й вислови, які начебто й необразливі, однак за частих повторень здатні дратувати не менше, ніж явний чи брутальний лемент, навіть якщо, звісно, соромляться говорити, хоча ті здатні згладжувати образи й промахи, поліпшувати настрій.

Заборонені звертання до дитини:

• Скільки разів тобі повторювати…

• Я сказала – зроби…

• Ти що, не розумієш?

• У всіх діти як діти, а ти…

• За що мені така кара…

• Не лізь, якщо не можеш зробити…

• І у кого ти такий вдався…

• Невже тобі важко запам’ятати, що…

• У моєї подруги дитина – просто ангел, а ти у мене…

Потрібні звертання до дитини:

• Вирішимо все разом…

• Якщо ти вважаєш…

• Мій любий…

• Це ти добре придумав(ла)…

• Таке тільки ти міг придумати…

• Я не сумніваюся, що ти в мене найрозумніший(а)…

• Я так вдячна долі, що ти в мене є…

• Впевнена, що ти зможеш…

• Я завжди знала, що моя дитина найкраща…

Навчіть своїх дітей спілкуватися

• Користуйся словами ввічливого звертання «добрий день», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутися (зайти)» тощо.

• Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

• Не перебивай дорослих і не втручайся в їхню розмову.

• На вулиці, вдома, у дитячому садку, у транспорті та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не викликай до себе особливої уваги.

• Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивися в очі співрозмовнику.

• Умій вислухати товариша не перебуваючи.

• З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не галасуй і не капризуй.

• Подай стільчика або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

• Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

• У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: твоїм рідним, друзям.

• Ділись з однолітками іграшками, книгами тощо.

• Умій визнавати свою провину.

• Прагни виробити навичку поступатися у суперечці, у грі, вмінні домовлятися.

Спілкуємось із батьками учнів: чому виникають конфлікти та як їх уникнути

Розглядаємо причини конфліктів та налагоджуємо доброзичливі стосунки між учителем та батьками учня.

Дуже добре, коли вчителю вдається порозумітися з батьками учнів і створити партнерську взаємодію. Тоді навчальний процес стає приємним та ефективним. А що ж робити, якщо діалог між учителем та батьками загострюється?

Щоб цього уникнути, слід знати причини конфліктів та моделі взаємодії між людьми. Розуміючи їх, легше ефективно комунікувати та впливати ситуацію, яка вже склалася. Перш за все, це збереже нерви й вчителю, й батькам. А ще й продемонструє учням ефективні моделі спілкування.

Причини конфліктів

1. Підвищена тривожність та роздратованість

Спілкуються не просто вчитель та батьки, а, в першу чергу, люди, кожен зі своїм настроєм. Буває, що роздратованість вчителя чи когось із батьків не пов’язана зі співрозмовником, але впливає на нього. Це може спричинити конфлікт.

2. Різні очікування

Для батьків їхня дитина - найкраща та найталановитіша. Завдання вчителя - навчати й об’єктивно оцінювати знання та навички учнів. Різні точки зору щодо успішності учня можуть призвести до ускладнення стосунків. Про спілкування вчителя з батьками, які переоцінюють власних дітей ви можете прочитати у нашій статті, присвяченій цьому питанню.

3. Комунікативні  бар’єри

На заваді доброзичливому спілкуванню вчителя з батьками учнів може стати авторитарність, схильність до узагальнювальних звинувачень та невміння сприймати критику. Батьки учнів можуть емоційно реагувати на будь-які зауваження щодо їхньої дитини.

4. Різні погляди на виховання

Погляди батьків на виховання дитини можуть відрізнятися від погляду вчителя. Зазвичай межі дозволеного дитині стають причиною непорозуміння: від вимог щодо правил дисципліни до оцінювання знань.

5. Неправильне тлумачення поведінки співрозмовника

Буває, що причини тієї чи іншої поведінки співрозмовника ми пояснюємо, виходячи з власного досвіду, та вигадуємо деталі, яких не існує, від причини запізнення батьків на зустріч із вчителем до закритої позиції під час спілкування.  

Моделі взаємодії

Чи ви замислювалися колись, як ми взаємодіємо один з одним? Чому інколи виникають непорозуміння та емоційне напруження? А справа ось у чому. Моделі взаємодії ґрунтуються на тому, що одна й та сама людина, коли перебуває  в певній ситуації, може діяти, відповідно до одного з трьох її станів, які суттєво різняться між собою. Видатний американський психолог Ерік Берн у своїй праці “Люди, які грають в ігри” виділяв у кожної людини незалежно від її віку три стани: Дитини, Дорослого та Батька/Матері.

• Стан Батька/Матері виражається повчальною інтонацією, критикою,  суворою цензурою, директивністю. А також стан Батька/Матері виконує ще й функцію сумління та піклування.  
• Стан Дорослого - позиція реаліста і практика, раціональності та самокритичності, дипломатичності й конструктивності.    
• Стан Дитини проявляється спонтанністю, емоційністю, егоїзмом, творчістю та вразливістю.

Проблеми у спілкуванні вчителя з батьками можуть виникнути, якщо вони перебувають у різних станах. Наприклад, вчитель спілкується з   позиції Дорослого, розраховуючи на конструктивне обговорення проблеми. Натомість хтось із батьків перебуває у стані Дитини та замість партнерського вирішення ображається або несерйозно сприймає слова вчителя.

Як налагодити доброзичливі стосунки з батьками учнів

1. Нами керує те, що ми не усвідомлюємо

Людині дуже складно, коли вона відчуває емоцію, але має її приховувати. Й чим менше ми усвідомлюємо це, тим легше нами маніпулювати. Проаналізуйте, що саме вас турбує у спілкуванні з батьками учнів. Які емоції ви відчуваєте під час такої розмови? Не дайте неусвідомленим емоціям зашкодити вашій роботі!

2. Психологічний захист

Психологічний захист - це запас енергії, яка допомагає долати стресові ситуації. А кожен запас треба поповнювати. Тож, щоб бути не тільки хорошим вчителем, а й отримувати задоволення від роботи, дбайте про свій психологічний захист. Для того, щоб поповнити життєву енергію, дозвольте собі насолодитися життям.  Спитайте себе, чого ви хочете, що може зробити вас щасливою людиною? Присвятіть час собі та своєму хобі. Дуже важливо –  вчасно припинити спрямовувати думки по колу та переключити свою увагу.

3. Уважно слухайте

Й мається на увазі не порада про те, як стати приємним співрозмовником та ставити правильні запитання. Вчитель має звернути увагу не тільки на те, що сталося чи про що було сказано. Зауважте, що залишилося поза межами розмови. Такі моменти можуть бути більш промовистими, ніж цілий виступ  батьків під час бесіди із вчителем. У розмові стає зрозуміло, на що спрямована увага батьків учня (наприклад, вони можуть цікавитися оцінками дитини й жодного запитання – про її взаємини з однокласниками, хоча саме на це добре було б звернути увагу).

Щоб не сталося, поважайте себе та оточуючих – навчайте дітей власним прикладом.

 Підписуйтесь на нас у Telegram https://t.me/naurok